Слід знати, що українська мова навіть на території України не скрізь однакова. Протягом історії українська мова формувалася і продовжує змінюватися. Це є однією з причин виникнення діалектів. Діалект – це різновид мови, яку люди використовують для спілкування на певній території.

Мапа діалектів української мови

Діалект є повноцінною системою мовного спілкування (усного або знакового, не обов’язково письмового) зі своїм власним словником і граматикою. В Україні розрізняють такі основні групи діалектів української мови:

Північні діалекти

Розповсюджений у північній частині території України, півдні Білорусі та Польщі, а також в західних районах Брянської області (Росія). Сюди традиційно відносять три основні діалекти на території України (Східнополіський, Середньополіський і Західнополіський говір).

Говори північного наріччя відрізняються між собою певними пережитковими елементами. Серед них зустрічаються особливості:

  • вживання закінчення -є замість -а після довгого приголосного: життє, весіллє, зіллє;
  • вживання закінчення -и замість -і в прикметниках у називному відмінку множини: добри, здорови, гарни.

Лексика і морфологія

У північно-східному діалекті існує чимало термінів, схожих з польською і білоруською мовами. Вищезазначені мови формувалися в сусідстві з північно-східними говорами.

Фактично кожен говір виділяється серед інших своїми специфічними особливостями, наприклад, слово болото в північних говорах означає трясовина, драгва, здвіж, драгá, балóта.

Південно-західні діалекти:

  • Волинсько-подільський діалект, який об’єднує волинські та подільські говірки, які поширені на території Волині та Поділля;
  • Галицько-буковинський діалект, який поширений на територіях історичних областей Галичини і Буковини (сюди відноситься в тому числі гуцульський діалект);
  • Карпатський, який об’єднує бойківські (північнокарпатські), закарпатські і лемківські говірки (західнокарпатські).

Цікаве відео про закарпатський діалект:

Серед фонетичних особливостей південно-західного наріччя:

  • в галицько-буковинських говорах а після м’яких приголосних і шиплячих переходить в голосні переднього ряду е, і, и: час – чіс, шáпка – ши́пка);
  • перехід ненаголошеного о в у: гоулýбка, кужýх;
  • змішування е та і в словах (жиевé, вислó), а в буковинському говорі простежується заміна артикуляції и в напрямку до е (бики -беикé, жéто – жито);
  • простежується також перехід м’яких приголосних звуків д’, т’ в ґ’, к’: д’ід – ґ’ід, т’íсто – к’íсто;

Серед морфологічних особливостей південно-західного наріччя:

  • у багатьох говорах збереглися  давні закінчення давального і місцевого відмінка множини іменників чоловічого роду -ом, -ім, -ох, -ix (синóм, брáтім, на синóх, на брáтіх у формах синáм, братáм, на синáх, на братáх);
  • також збереглися давні форми давального і орудного відмінка однини особистих і зворотних займенників мі, ми, ті, ти, си з форм менí, тобí, собí, менé, тебé, себé;
  • характерне поширення вживання різних форм майбутнього часу (бýду читáти, бýду читáв, читáтиму, му читáти);

Південно-східний діалект

Говори південно-східного наріччя характеризуються багатьма мовними явищами, які зафіксовані в літературній нормі української мови, зокрема, їм властива наявність шестифонемного ударного вокалізму, що включає голосні / а /, / і /, / I /, / у /, / е /, / о /. У той же час для говірок південно-східного наріччя характерні власні риси, які не відображені в літературній мові. До них відносяться такі особливості:

  • збереження м’яких шиплячих: ло [ш’á] (лоша), ведме [ж’á] (ведмежа),

поспі [ш’á] т ‘(поспішать).

  • присутнє закінчення -iй в багатьох прикметниках твердої групи: прохід [н’iй] (прохідний), мар [н’iй] (марний), б’í [л’iй ] (білий) та інші.
  • флексія -iм, -iх в давальному і місцевому відмінках множини іменників, які мають за основу м’який приголосний: кó [н’iм] (коням), д’í [т’iм] (дітям), на кó [н’iх] (на конях).
  • поширення в формах дієслів II дієвідміни флексії -е: хóд [е] (ходить), прóс [е] (просить), нóс [е] (носить);
  • в деяких говорах відсутнє чергування / х /,/ г /, / з /, / с /, / к /,  / ц /: порó[г’i] (порозі), ру [к’í] (руці);
  • вимова / ф / як / x /, / хв /: тýхлі, хвáбріка;

У південно-східних говорах часто зустрічаються русизми, а також тюркізми, болгарізми, запозичення з романських мов.

Крім того, слід зауважити, що мешканці деяких територій України в розмові використовують так званий суржик, тобто суміш лексики російської та української мов з українською фонетикою і граматикою. Звичайно, цей говір не можна назвати мовою і навіть діалектом, так як подібна суміш є звичайним незнанням правил і норм ані російської, ні української мов, тому варто всіма зусиллями уникати подібну вимову в спілкуванні.